«Якось, сидячи в зручному і затишному кріслі поруч вікна, бабуся просто в'язала...пізнім осіннім вечором. .. Час від часу поглядаючи на мерехтливе відображення крапельок дощу надворі. Аж ось, з легкістю метелика, до неї підбігла онучка. Дівчинка була схвильованою і допитливо вигукнула, ледь втримуючи повітря у грудях.
- Бабусю, а це правда , що у кожної людини є свій Ангел?
-Так, звісно, рідненька, з спокоїм і впевненістю у голосі сказала бабуся.
-І він нас від чогось береже?
-Так, він охороняє нас від різних незгод та просить за нас у самого Бога.
-А у тих діток, що на візочках Ангел просто раз відволікся?
-Ні, дитинко ,сказала бабуся, посадивши її собі на коліна. У тих діток надзвичайно глибока душа, що вони прийшли у цей світ для того, щоб допомогти іншим ставати кращими. І поруч з ними аж два Ангели. Перший - піклується, щоб їхнє маленьке сердечко не боялося, а другий- тримає в руках велику книгу для записів.
- А навіщо вона Ангелу ?
- Другий Ангел записує проявлену до цих діток турботу і добрість від оточуючих, а ще він записує байдужість, ось, наприклад, коли хтось проходить повз дитинку, якій потрібна була допомога чи увага. Ось так малеча тобі зрозуміліше?
-Ааааа …, майже- приспівуючи сказала онука. І пішла малювати двох Ангелів.
Автор Виктория Назаревич 2018
Немає коментарів:
Дописати коментар